Назви вулиць міста Лохвиці. Минуле і сучасне

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Останнє оновлення: Четвер, 26 березня 2015, 16:37

Назви вулиць міста Лохвиці. Минуле і сучасне.

 

            gerb1В епоху переосмислення всіх цінностей, повернення містам і вулицям старих історичних назв. Нашу пошукову групу зацікавило питання, які раніше мали назви вулиці нашого міста. І ми поставили собі за мету  детально дослідити чи змінювалися ці назви чи ні, а якщо так то під впливом яких факторів, подій чи особистостей. Щоб згадати і потім не забувати, бо все це часточка нашого минулого,  нашої історії.  І ось про що нам вдалося довідатись.

            Виникнувши в мальовничому краї, де річка Сула з притоками несе свої води в Дніпро-Славуту, як городище-укріплення, наша Лохвиця забудовувалася в основному безладно, хоча головна вулиця все ж існувала і тоді. Нами було встановлено, що на карті другої половини ХІХ століття, центр міста, а вірніше центр теперішнього міста, а тоді це було саме місто, має чіткий план: вулиці рівні, паралельні одна одній.

 

            Передмістя, а їх було три : Шиянське, Засульське, Слобідка, забудовувались безладно. Хоча це мало в свій час перевагу і дуже важливу перевагу. Коли б будинки стояли прямо вулицею то при пожежі впродовж вулиці виникав великий гарячий і сквозний вітер, пожежа розходилася з великою швидкістю, що і відбувалося у нас в центрі Лохвиці неодноразово. Так наприклад, в 1816 році згоріло одних лавок 110. При невпорядкованій, розсипній забудові  ця загроза відсутня, та й будинки розділені городами, садками, а подекуди і левадами. Не випадково в ХVІ-ХVII столітті видавалися навіть царські укази, які вимагали від міщан будувати «криволінійні», або «ламані» провулки. Сліди цієї забудови зустрічаються подекуди і до цього часу.

            По опису 1783 року примітних будов Лохвиця не мала. Всі вони, а їх було 818, деревяні, низькі і некрасиві. В 1916 році місто вже складається з двох частин. Територія його простягається по височенному конфірмованому плану на 4  версти. Крім того навколо передмість на всі сторони на 4 версти 290 сажень розміщується вигінна земля.

            Через Лохвицю пролягало пять поштових трактів: роменський, гадяцький, миргородський, лубенський і пирятинський, та прилуцький. По них проїжджали з невеликою покладдю обози і транспорти. Тому багато назв вулиць нашої Лохвиці  мали географічне походження, що вказувало на їх напрямок так,наприклад: Лубенська ( нині вулиця Шевченка і частина Перемоги), Івахницька( Жовтнева), Сенчанська (Радянська). Деякі з них самі говорили за місце їх знаходження : Преображенська ( Рози Люксембург і Кирпоноса), Шкільна ( частина Гоголя), Засулицька (Пушкіна), Низова (Воровського), Озерна, Спаська (Тельмана), Соборна ( частина Гоголя), та пізніше виниклі : колгоспна, Червоний лан ( Бурмистенка), Червоний майдан ( 60-річчя Жовтня ). Інші могли розповісти і про своїх жителів, це такі як Шевська ( Кирпоноса), Жуковська (Кірова), Заславська ( Щорса), Поліцейська (Тельмана).

            Головною вулицею міста була Лубенська ( після революційних подій 1917 року Центральний бульвар, в наш час Шевченка та частина вулиці Перемоги). Простяглася вона від мосту через річку Лохвицю і проходячи через усе місто проводжала подорожніх на Лубни.

            Багато бачила і чула наша центральна вулиця за свій довгий вік і якби могла говорити, розповіла б нам про перших людей, що поселились на оточеному з двох сторін річками Сулицею та Лохвицею півострові. Чула вона і посвист татаро-монгольських стріл, бойовий дзвін шабель та рушниць наших козаків, чужинську мову ще шведських воїнів, зойки поранених лохвичан в революційному 1905 році, по ній прокотилася на кривавій колісниці громадянська війна, а потім впродовж двох років її топтали кованими чобітьми фашисти. На Лубенській і розміщена переважна частина знатних для міста будов. Саме на ній, одній брукованій вулиці на початку ХІХ століття виросла в 1800році перша в місті кам’яна споруда Благовіщенської церкви, що нею і донині пишаються лохвичани.

            Нами зясовано, що другою по значенню і протяжності в дореволюційній Лохвиці була вулиця Роменська. Через місто по річці Сулиці вона стрічкою вилася в напрямі до міста Ромни.

            На розі цих двох вулиць, в центрі міста, де нині знаходиться площа Перемоги, був так званий «Тічок». Сюди зїджалися, сходилися з навколишніх сіл і самого міста візники та поденщики. Довгими годинами стояли та сиділи люди під приміщенням громадської бібліотеки, чекали роботи : може хто покличе город скопати, дров врубати, тин чи хлівець полагодити, а можливо що і ніхто не покличе. З правої сторони Тічка байдуже блимали на них з вікна міського приходського училища.

            Вулиця Прилуцька ( частина сучасної вулиці Перемоги) починаючись за мостом через річку Лохвицю мимо дерев’яної церкви Покрови Богородиці, збудованої в 1740 році, що стояла на розі сучасних вулиць Перемоги і Жовтневої, та передмістя слобідка, де тепер знаходиться вулиця Луценка, Куйбишева, Жукова виходила  на шлях який вів в село  Свиридівку.

            В центрі міста вулиця Соборна ( частина вулиці Гоголя), починаючись від вулиці Лубенської виводила наших дідів і прадідів на соборну площу. На ній величаво підіймався вгору з 1763 року деревяний триглавий собор, а після того як він від удару блискавки згорів в 1797 році, вже в 1804 виростає на тому ж самому місті камяний п’ятиглавий красень. По вулиці Лубенській та Преображенській соборну площу оточували торгові ряди ще на початку ХІХ століття деревяні, а пізніше камяні. Тут двічі на тиждень в понеділок і пятницю  відбувалися базари, чотири рази на рік  - ярмарки. В звіті Полтавської ученої архівної комісії за 1916 рік читаємо: «  І ярмарка всеедненская начинающаяся на всеедной неделе и продолжающаяся через ( тобто в продовж п.а. )  семь дней. 2-я преполовенная, которая начинается продажею рогатого скота, с шестой недели великого поста и праздниками Воскресенськими – лошадей, продолжается через три недели, а после того времени перед праздником преповения красними и другими товарами продолжается уже через сем дней. 3-я прокофьевская начинается 5 числа июля и продолжается через сем дней. 4-я евстафиеская начинается с 15 числа сентября и продолжается так же через сем дней.» на ці ярмарки зїзджалися купці з усіх навколишніх міст: Ромен, Лубен, Гадяча, Миргорода, Пирятина, Прилук, а на ярмарку преполовенну і з Росії. вони скуповували велику рогату худобу, збираючись в значні гурти. Крім того на лохвицькі ярмарки приїзджали і столичні жителі для продажі і закупок дерев’яних виробів і худоби. Важко, мабать, теперішнім жителям Лохвиці повірити, а тим більше уявити ярмаркове місто тих часів, що нге поступалось в значимості Сорочинцям, так майстерно описаним М.В.Гоголем. А все це тому, що сучасні ярмарки мають тільки ту ж гучну назву і більше на жаль, нічого спільного з широкими колоритними ярмарковими святами минулих часів.

            Цікаву назву мали передмістя, абр «кути». Територію, де розміщувались в кінці ХІХ століття, вулиці Низова, Жуковська, Заславська, Велика Приліпкінська ( до 20 квітня 1961 року – Широка, а потім Гагаріна), Велика Губчинська ( Карла Маркса ) звали Великою  Приліпкою. Частину землі під самою річкою оточену сучасними вулицями Карла Маркса та  Колгоспною – Гресів кут. Мала ж Приліпка  розміщувалась на лівому березі річки Лохвиці, на місті нинішніх вулиць Парижської комуни ( тоді М. Приліпкінська і Стародубівська), Крупської , Партизанської, червоної, 8 Березня.

            До цього сасу дехто з жителів вулиць Чапаєва і  Сковороди пам’ятає, що раніше ця територія на березі річки Сулиці, береги якої були порослі лісами і кущами носила назву «Пеньки». А ось місце з правого боку цієї річки де тепер знаходиться вулиця Ватутіна називалось «Кавказом». Вигін же на місці теперішньої ветеринарної лікарні в кінці ХІХ століття звався «Скотною площею».

            Навколо передмість простягалась вигінна земля. З роками  росло, ширилось місто, простягаючи свої крила на обидва береги річки Лохвиці. Вже колишні передмістя та окраїни стали його центром, а на вигінній землі рівними стрічками повились вулиці та провулки. Забудовувались і Виселки, що лежали обабіч дороги на Лубни. Виросли новобудови на жуківському вигоні, що простягався біля Іванівського кладовища і де раніше відбувались базари та ярмарки.

            Приємно коли виникають нові вулиці  і їм присвоюють імена тих людей життя яких тісно пов’язане з Лохвиччиною. Не так давно зявились на плані нашої Лохвиці вулиці Г.С. Сковороди, Олександра Марінеско. Але прикро, коли змінюють назви, що історично склались. Так сталося з вулицею Шиянською. Виникла вона на місті колишнього перед мівся Шия, неодноразово згаданого в історичних документах та описах як наприклад в 1709 році, коли шиянські козаки героїчно боролися з шведськими військами.  Тепер ця вулиця носить імя А.Ю.Тесленка – відомого нашого земляка і проти такої назви заперечень не може бути. Але в Лохвиці є багато місць, зв’язаних з ім’ям Архипа Юхимовича і вулиць, які можна було б перейменувати чи й назвати нові не закреслюючи пам’яті про наших предків.

            Є в нашій Лохвиці  і вулиці, що офіційно носять одну назву, а люди їх називають так як звались вони з покон віків. Це вулиця Радянська, що й до цього часу між лохвичанами є Сенчанською. Вулиці, на якій жив воїн-інтернаціоналіст Микола Денисенко присвоїли його ім’я. Зрозуміло, що зроблено було це з добрих намірів, але люди як називали ту вулицю Благодарівкою, хоча була вона і Леніні, так звуть і понині. Не прижилися нові назви на місцях, де імя їм давала історія, віками складало життя. То чи не краще було б наіменовувати нові вулиці, а не змінювати старі назви, щоб потім офіційні були не лише на табличках, а і в памяті людській.

            В грізні роки Великої Вітчизняної війни на території Лохвиччини в урочищі Шумейково відбувся один з найтрагічніших боїв. Дуже добре, що не забули ми людей, які загинули в ньому. Так вулиця Червоний лан тепер носить імя члена Військової Ради Південно-Західного фронту секретаря ЦК КПУ Бурмистенка. Є в місті вулиці імені генерал-майора В.І.Тупікова, дивізійного комісаро Є.П. Рикова. З’явилась і вулиця Кирпоноса. Та чи можна сказати вулиця, коли ім’я командуючого Південно-Західним фронтом генерал-полковника Кирпоноса присвоїли маленькій її частинці, яка далі називається Рози Люксембург. Згодьтесь, що саме ім’я цієї видатної жінки немає ніякого відношення до історії краю. Тому ми з вами, на нашу думку, нічого не втратили б, надавши всій вулиці імя Михайла Петровича, а навпаки.

            Вже в 70-роках вулиця Червоний майдан стала 60-річчя Жовтня, Левадна – газети «Зоря». Та що можуть розповісти про минуле Лохвиччини, її видатних людей деякі з цих назв. В якому місті, а подекуди й селі, немає вулиці Леніна, Пушкіна, Жовтневої, Радянської, Куйбишева та багато інших. Саме ці назви і роблять на чудові стариня міста стереотипними, безликими, німими. Бо не будять в серцях ні згадок, ні почуттів. Не заставляють з гордістю вимовляти імена людей, що прославили край. Не говорять до нащадків мовою їх прадідів, не розповідають про звичаї та цінності багатьох поколінь. Тож давайте всі ми будемо поміркованішими і мудрішими щодо минулого, сучасного та майбутнього. І хто, як не ми – юне покоління повинні це робити.

            Зібраний нами матеріал про рідне місто є актуальним і відіграє важливу роль у шкільному житті учнівських колективів.

            Матеріал нашої роботи може бути використаний під час проведення класних годин, бесід, вікторин «По рідному краю». Велике значення має пошуковий матеріал під час проведення засідань інтелектуального клубу «Брейн-ринг», гри «Щасливий випадок». Наші дослідження мають великий пізнавальний характер на уроках історії і географії.

            Наші пошуки і дослідження щодо історії рідного міста тривають і по можливостіми будемо доповнювати наш матеріал новими фактами.

Нові   назви вулиць

Старі назви вулиць

  1. 1.Шевченка ( до мосту Перемоги)
  2. 2.Леніна
  3. 3.За мостом Перемоги
  4. 4.Тельмана
  5. 5.Журавського
  6. 6.Кирпоноса та Рози Люксембург
  7. 7.Частина вулиці Гоголя
  8. 8.Друга частина Гоголя за парком
  9. 9.Паралельна 1-й Кирпоноса
  10. 10.Тельмана до Сулицької
  11. 11.Тельмана 2 паралельна Перемоги
  12. 12.Жовтнева
  13. 13.Парижської комуни

 

  1. 14.Радянська

15.Пушкіна

16.Воровського

17.Кірова

18.Щорса

19.Гагаріна

20.Карла Маркса


Карта

21.Дунаєвського

22.60-річчя Жовтня

23.Газети «Зоря»

24.Бурмистенка

25.Тесленка

Лубенська

Роменська

Прилуцька

Спаська

Преображенська

Перекопська

Соборна

Шкільна

Шевська

Поліцейська

Пробитна

Іваницька

Від Іваницької Стародубівська, далі Мала Приліпська

Сенчанська

Засулицька

Низова

Жуківська

Заславська

Велика Приліпська

ВеликаГубчинська

 

1967 року

Шкільна

Червоний майдан

Левадна

Червоний лан

Шиянська (передмістя Шия)

 

docМатеріали краєзнавчої експедиції64.5 KB

 

  • 220x90 MONMS static

    wodenuk

    logopoippo2
  • pol yprav188x80 pedrpesacom banner dotsOsvitaUA logo
  • LogoTop.uk-UA
by joomlana.net