Виховання дітей в сім’ї та взаємовідносини між членами родини.

Рейтинг користувача:  / 1
ГіршийКращий 
Останнє оновлення: Вівторок, 04 серпня 2015, 07:13

   Родина – осередок виховання дитини. Родина – перша суспільна сходинка в житті людини. Сім’я з раннього віку направляє свідомість,волю,почуття дітей. Під  керівництвом батьків дитина набуває свого першого життєвого досвіду,елементарних  знань про  навколишню дійсність, умінь та навичок життя в суспільстві.   Враження дитинства залишають слід на все життя. Дитячі переживання впливають на всю подальшу діяльність людини, хоча вони часто залишаються в області підсвідомого. Людина може забути про них, але вони, попри її волю, часто визначають її вчинки. У родині,через спілкування з батьками діти одержують перші уроки громадянськості . Ці уроки – початок довгого шляху дорослішання, який повинна пройти дитина, перш ніж стане справжнім громадянином, для якого невіддільні особисте і суспільне, права і обов’язки. У родині закладаються основи моральності. Поступово,в процесі спілкування з близькими, дитина починає розуміти,який учинок можна вважати гарним, а який – поганим, що таке діяльне добро, повага до людей, відповідальність за свої вчинки і справи.

 

     Розумове виховання  дитини багато в чому визначається повсякденним впливом батьків, власне атмосферою інтелектуального  життя родини, а також цілеспрямованою діяльністю дорослих членів родини щодо задоволення пізнавальних інтересів дитини, розширення її кругозору. Розумовий розвиток дитини залежить від того , як задовольняються в родині її духовні потреби, як організовується її діяльність, яке мовне середовище в родині тощо. Головна особливість сімейного виховання в тому, що воно є емоційним за своїм змістом і передбачає любов батьків до дітей і відповідне почуття дітей до батьків. Сила впливу батьків – у вірі дитини в їхній авторитет, у її переконанні, що близькі для неї люди завжди праві, а їхні рішення і вчинки – справедливі. Від того на що і як спрямований вплив родини, багато в чому буде залежати результат виховання . Щоб родина успішно впоралась з вихованням дітей, батьки повинні знати основні педагогічні вимоги і створювати необхідні умови для виховання дитини в сім’ї. ЩО це за умови? Насамперед , така сімейна атмосфера, коли кожний із батьків і членів родини розуміє свою відповідальність за виховання дітей.

     Джерелом благополуччя дитини в родині, умовою її правильного виховання є любов до неї батьків. Діти дуже  чутливо реагують на любов і ласку, гостро переживають їхню нестачу. Любов – творець усього доброго, піднесеного. Це – основа людських відносин. Живучи в родині , дитина, за словами Василя Сухомлинського, повинна бути упевнена, що хтось її дуже любить і вона теж когось любить безмежно. Така любов створює почуття захищеності, справжнього комфорту. При цьому дитина активніше осягає світ, легше опановує знання. У неї краще розкриваються здібності, вона впевненіше визначає свою дорогу в житті, вибирає друзів. Справжня батьківська любов навчає людину культури почуттів, розумінню добра, формує почуття обов’язку, чуйності. Любов , ласка й ніжність. Які дитина сприйняла в дитинстві, у подальшому  допомагатимуть їй правильно  розв‘язувати складні життєві  проблеми.  Тим часом у практиці сімейного виховання нерідко можна спостерігати випадки, коли батьки дуже люблять дітей, оберігають їх від усяких труднощів, піклуються про їхнє здоров’я, харчування, навчання, а діти виростають грубими, егоїстичними, жорстокими, і, в першу чергу, це виявляється у ставленні до батьків. Як правило, у цих випадках винна не любов сама по собі, а нерозсудливість любові. Батьки самі ставили дітей у такі умови, за яких із них нічого, крім егоїстів, і не могло вирости. Любов батьків передбачає  участь дитини в житті родини. Дитина дуже рано повинна зрозуміти, що вона – такий же член родини, як і всі інші, І вона має піклуватися про  інших так само, як інші піклуються  про неї. І батьки, і діти повинні мати в родині свою частку праці й свою частку відпочинку. Авторитет батьків – важлива умова успішного виховання. Авторитет батьків – це вплив батька й матері на дітей, заснований на повазі та любові до батьків, вірі у їхній життєвий досвід, слова і вчинки. Найважливіша умова авторитету батьків – їхнє громадянське обличчя. Головним тут стає моральний вигляд батьків. Діти завжди хочуть бачити в них високі моральні якості: мужність і скромність, чесність і справедливість, почуття обов’язку і доброзичливість до людей, багатство знань і культуру поведінки.                                      

 Протягом останнього століття змінилися не тільки кількісний склад сім’ї а і її структура. Змінився також і так званий «родинний клімат», тобто стосунки між подружжями, між батьками та дітьми стали іншими. Ще в зовсім недавні часи члени сім'ї поділялися на тих, хто уособлював сімейну владу, і тих, хто лише підкорявся їй. У пере­важній більшості випадків головою родини був чоловік, батько. Не через більш високі моральні якості, переваги розуму чи харак­теру. Моральний авторитет чоловіка тримався на свідомості, що він — єдиний добувач, що в його руках зосереджені всі засоби іс­нування. Влада грошей, речей закріплялася законом. Згідно з ним, дружина та діти ставали, по суті, тим же майном голови родини. Нині така родинна ієрархія майже зникла. Дослідження ро­дин, проведені сучасними соціологами, показали, що в теперіш­ній час найбільш поширені два типи сімейних відносин. До пер­шого належать родини з традиційним укладом, де один із членів є головою. Але далеко не завжди головою виявляється чоловік, подекуди у цій ролі виступає жінка, старший син. Сучасна тра­диційна родина базується на моральних перевагах, яким доб­ровільно підлягають решта членів родини. Таких сімей вияви­лося близько 40 %.

До другого типу відносилися родини, у яких встановилося фактичне рівноправ'я між подружжям у вирішенні основних сі­мейних питань. При соціологічному дослідженні такий тип від­носин відзначився у 60 % сімей.

    Сімейні стосунки — явище не однозначне. Було б великою помилкою не рахуватися з людською психологією — із звичка­ми, традиціями, з почуттями, що виникли на основі уявлень, які укорінились в даній родині. У той час, коли економічні та пра­вові проблеми вже віднайшли своє рішення, соціально-психоло­гічні конфлікти активно починають виходити на перший план. Сімейна рівність, окрім економічної та правової основи, має і свій соціально-психологічний аспект. Учені, що досліджують стосунки в сім'ї, спробували встанови­ти причини, які зумовлюють своєрідність психологічного кліма­ту сучасної родини. Вони провели опитування батьків та матерів підлітків на тему: «Які обов'язки по дому виконує переважно ма­ти, які батько?» Ті та інші відповіли на запитання по-різному. Дружини залишили на долю чоловіка лише близько 8 % усіх домашніх справ. Чоловіки назвали себе учасниками 25 % сімейних обов'язків. Було очевидним, що основна частина відповідальності за ведення господарства, виховання дітей та інші домашні турбо­ти лягла на плечі матері. Але чи так охоче, як обов'язками, пос­тупаються чоловіки своїм правом вирішального голосу, чи завж­ди вони готові признати положення, яке реально склалося? Ні, не завжди. Так і народжується значна частина гострих сімейних кон­фліктів, які, безумовно, виключно негативно впливають на вихо­вання дитини. Найперша така досить типова та поширена ситуація — не­згода батьків. Для сина чи дочки з раннього дитинства виникає безглузде, недопустиме питання: кого слухати? Чиїм порадам від­дати пріоритет? На чий бік стати? Уявіть собі драму дитини, яка щоденно з болем спостерігає, як сваряться, завдають один одному кривди чи просто мовчать дві однаково дорогі та близькі їй людини. Дитина, яка постійно спостерігає стосунки взаєморозуміння та взаємоповаги між дорослими, ніколи не осягне, не прийме і не простить грубості, свавілля та безтактовності й у відношенні до неї самої. Демократичні стосунки між подружжям мають немину­че спричинити інші, дружні, які спиратимуться не лише на авто­ритет влади, але й на багатство життєвого досвіду, знань, мораль­ну та вольову вищість відносин між батьками та дітьми.    Ми, батьки, приступаємо до виконання своїх обов'язків із по­явою дитини на світ, і в міру того, як вона росте, робимо все це більш свідомо: керуємо нею, вирішуємо за неї, оскільки вона часто стає в глухий кут перед вибором. Відомо, що дітям важко вирішувати самим, навіть якщо вони непокірні й неначе не схиль­ні прислухатися ні до чиєї думки (можливо, це прояв слабкості волі, бажання за всяку ціну самоствердитися). Здоровий глузд  підказує, що з віком необхідно надавати дітям можливість приймати все більш серйозні рішення, брати на себе все більшу відповідальність. Це передбачає глибоке знання своїх дітей та їх нахилів, що саме по собі велике достоїнство. На жаль, таких батьків небагато.                                                                                                                                                                    Гарно виховати дітей — значить виробити в них звичку враховувати право оточуючих, навчити слідувати принципу: «Поводь  себе, як хочеш, але не зловживай свободою на шкоду іншим».  Ми часто декларуємо, що надаємо своїм дітям повну свобо­ду думки. Але при цьому чомусь хочемо, щоб їхня думка не над­то відрізнялася від нашої. Навіть якщо ми читаємо спеціальну лі­тературу й у курсі різноманітних напрямків педагогіки, ми часто забуваємо про свободу думки, щойно дитина вискаже судження, що не відповідає нашим установкам. І тоді сиплються обвинува­чення: «Не мели дурниць!», «Думаєш, що ти розумніший за нас?», «Зневажаєш наш досвід?». Ми впевнено вважаємо, що наш до­свід для дитини кращий у порівнянні з тим, чого вона може на­бути самостійно, сприйме по-своєму, по-новому, з її точки зору. Передумова свободи думки — у повазі до думки чужої. У дитини, думку якої не зневажають, розвивається розковане, активне мис­лення, що недоступне дитині, яка залякана постійним зупиненням та осудженням. 

     По мірі дорослішання дітей вислуховувати їх думку особ­ливо корисно. Вони, наприклад, повинні уявляти собі, що таке остання світова війна, що таке фашизм та нацизм, тим більше, що багато дітей уникають таких розмов. Або вони вразливі й не можуть спокійно сприйняти зло та жорстокість цих понять, або з інфантильності уникають усвідомлення реальних фактів та звідси — необхідності висловити власне судження, зайняти певну позицію. Або просто їм нудно. У такому випадку дарем­ні спроби запевнити, залишається запастися терпінням та допо­могти дитині подорослішати. Що стосується сексуальних тем, можна посприяти їй у читанні хорошої книги. Єдине, що ми зобов'язані здійснювати регулярно,— це цензуру над художнім рівнем твору; навіть будучи чисто розважальним, він не повинен опускатися до певного рівня, в противному випадку книга загрожує зіпсувати смак дитини. Тут нам допоможуть рецензії в газетах та журналах. І достатньо. Більше ніякого диктату, на­дамо дітям граничну свободу вибору, зважаючи на те, що ми їх правильно виховали. Сімейна демократія базується не лише на рівності прав, але і на рівності виконання обов'язків незалежно від статі, віку та успіхів у школі. Дитина має відчувати себе активним, постійним учасником родинного життя. І це прийде до неї, якщо вона бачить, що сім'я поєднана теплими, дружніми стосунками, взаємодопомогою. Важ­ко добитися, щоб діти допомагали по господарству, але якщо ви захворієте, ваші діти будуть утримувати дім у повному порядку та дотримуватись режиму дня. Необхідно настійно та система­тично направляти дітей, оскільки звичка не рахуватися з інши­ми може перетнути кордони сім'ї та стати більш небезпечною та непорядною. Щоб попередити зло, недостатньо закликати до від­повідальності, яку діти виявляють в «аварійному» випадку. Бать­ки повинні заражати їх особистим прикладом, допомагати один одному долати повсякденні труднощі, які виникають, наприклад, при спробах, по можливості, стабілізувати час їжі. Діти, коли ба­чать, що батьки дотримуються певних правил, також поступово привчаються їх дотримуватись, але важливо, щоб це були саме правила, а не безкінечні нововведення.

Не можна забувати, що дітям потрібне середовище стабіль­не та благополучне, у ньому вони відчувають себе впевненіше та вільніше. Діти полюбляють звички та впорядкованість! І навіть якщо через лінощі не дотримуються їх, визнають у них тверду основу сформованої традиції. У родинах, де батько допомагає мамі по дому, де батьки ввічливі з бабусями та дідусями, подають приклад у доланні труднощів та конфліктних ситуацій, процвітають людяність, гу­манність дітей. Вони звикають придивлятись, чи не потрібна комусь допомога, вітатися із старими, поступатися їм місцем у транспорті – усе це стає їх другою натурою,а не вимушеним вчинком мимоволі. Родина – справжній університет людських стосунків. І навчання це особливо міцне та діяльне тому, що відбувається не лише через холодний аналіз розуму, а сприймається чуйним, чутливим, вразливим дитячим серцем, якому властиве на відміну від розважливої пам’яті нічого не забувати, проносити часом через все своє життя спогади про перші радощі, горе, несправедливості та образи. І лише здорова напруга  волі, почуттів,м’язів дає людині (і дитині, й дорослому) істинне відчуття радості життя. Гра та праця, пізнання та творчість, спілкування і рух, що забарвлені  новизною, подивом, цікавістю, відкриттями, - ось істинні атрибути дитинства. І якщо при цьому нерозлучні з дитиною, підлітком люблячі мати та батько, ми можемо говорити про щасливе дитинство.

  • 220x90 MONMS static

    wodenuk

    logopoippo2
  • pol yprav188x80 pedrpesacom banner dotsOsvitaUA logo
  • LogoTop.uk-UA
by joomlana.net